olenkokramarenko

Витісняючи український продукт з ефірів, ми щедро надаємо простір продуктам чужих світоглядів і індустрій, живимо їх, фінансово та ментально. Натомість, ми могли би інвестувати в якість свого продукту, дати змогу українцям як «співучій нації» нарешті вийти на власний ринок, експортувати свій продукт назовні, робити українську музичність брендом.
Як показав досвід конфлікту у Криму і на Донбасі, саме культурна експансія є найнебезпечнішою, адже вона впливає не лише на культурний порядок денний, але й, в тривалій перспективі, на менталітет. І як у гуцульській оповідці, кілька берізок − це ще нічого, гарно, урізноманітнює пейзаж, але коли замість смерек тут буде суцільна березова роща, може прийти хтось, хто скаже:
«Так тут же ж моя Родина!»


Я цікавлюсь українською музикою і можу назвати 100-200 пісень різних колективів та артистів у різних жанрах, які незаслужено обділені увагою і не дійшли до масового слухача. Якщо програмний директор не може назвати бодай 3-х українських артистів в жанрі lounge − це проблема його обізнаності: лише вітчизняний лейбл Ultra Vague щороку випускає музики на пару станцій. І композиції, приміром Tango Tempo, Coala Pascal, Shopping Hour вписується у цей формат і lounge-ремікси на українські хіти також існують у кількості, достатній для маневру.

Тож, коли ви як слухач, повторюєте поширену думку, що українського продукту немає, то, можливо, ви просто не цікавитеся ним?
Ймовірно, бо ніхто не захопив вас професійною розповіддю про те, яким чудовим він буває?
Можливо вам не «продали» його?
Не показали його гарно, по рейтингових каналах, з пієтетом до творчої праці, з масштабом талант-шоу?

Ті, хто позиціонується українськими ЗМІ як celebrities часто не можуть продати квитки на власні концерти, натомість затребувані публікою артисти ігноруються медійниками: єдиний український гурт, що підкорив велику фестивальну публіку у всьому світі − це «ДахаБраха». Інтернет-публіка в курсі. І широка публіка вже знає це словосполучення. Але чи їхній виступ прикрашав бодай одну телевізійну премію? Німці добре знають українську співачку Мар'яну Садовську, слухачі називають її сучасною Квіткою Цисик, але чи ви чули її прекрасний голос з ТБ? Європейці люблять Stoned Jesus − не пригадую, щоб бачила їх у ранкових ефірах як «українських музикантів, що повернулися з успішних гастролей в Європі». Клубна публіка по всьому світу купує вініли українця Vakula − чи редактор культурної рубрики будь-якого національного видання в курсі існування такого артиста?

Українське суспільство зараз розділене саме за цими ознаками: «старе й чуже» проти «свого і нового». «Урвати тут і зараз» проти «Робити на майбутнє». І територія держави окупована, так само, як окуповані голови її мешканців − чужими культурами, старими сенсами та цінностями.

Ви справедливо зауважите, що «хто нині слухає радіо, якщо є інтернет?» Це у нас з вами є інтернет і цікавість до музики. Решта наших співгромадян просто пасивно й безкоштовно споживають годинами ефір з культурними установками Митного Союзу. А саме ці наші співгромадяни роблять масове масовим.
І потім, після років всотування «Шансону», хітів Лепса і Наталі, вони дуже дивуються, в яке це ЄС зібралась решта, і хто такі ця Onuka, «Крихітка» чи «НастяЗникає», якщо он по радіо абсолютно очевидно, що справжні зірки − це Лоліта, Женя Білоусов, Modern Talking та Scorpions.

Що цікаво, безліч українських старих хітів 1990-2000-х років також не потрапляють до ротацій навіть «ретро» станцій, поступаючись зарубіжним аналогам, їх ніби витирають з історії локальної поп-музики. Коли ви востаннє чули по радіо українське ретро? Відомі пісні «The Вйо», «Плачу Єремії» чи, приміром, «ВУЗВ»?

Дали і більше читати що пише Каша Сальцова ( + 1 саундтек і 11 відео української сучасної конкурентної музики) ТУТ:

Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/