![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
(no subject)
Mar. 20th, 2022 11:48 pmВасиль Шевчук «Страсті за Миколаєм»
608 c
Якщо хочете відчути себе українцем у російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття з повним зануренням у культуру, побут, відносини між людьми, реалії того часу, то цей роман для вас.
З творчістю Василя Шевчука до цього роману знайома не була. Люблю художні біографії про видатних людей, хоча перед читанням завжди намагаюся вивчити реальну біографію людей, про яких читатиму. Про книжку-біографію Миколи Лисенка писала відгук у попередньому конкурсі у спільноті. Потім цікаво читати художній твір і спостерігати, як саме письменник інтерпретує ті чи інші факти з біографії людини, як за допомогою художніх засобів викликає в читача емоції, які краще розкривають ту чи іншу особистість, як людину, громадського діяча, митця. Письменник своїм твором може викликати в нас розчарування в тій людині, про яку пише, а може навпаки так зацікавити нас непересічною постаттю, що ми з захопленням захочемо дізнатися більше і про митця і про епоху, і про людей, які жили в той час.
Василю Шевчуку це вдалося повною мірою. Микола Лисенко – постать водночас знана і незнана в українському суспільстві. Замовчувати його внесок в українську культуру за часів радянської України не могли, занадто цей внесок був великий і непересічний. Водночас широкої популяризації не було в силу об’єктивних причин. Ніяк постать Миколи Лисенка не вписувалася в канони радянських митців. Тож про гетьмана української національної музики більшість ніби і знає, але якщо розпитати детальніше, то знає хіба декілька фактів, які не дають повної картини, наскільки багато зробив Микола Віталійович для створення школи української класичної музики. Скільки його учнів прославляли Україну у всьому світі за допомогою музики. Не говорячи вже про те, що Микола Лисенко сам був чудовим піаністом, композитором, хоровим диригентом, фольклористом, завдяки якому ми маємо зібрані і збережені безцінні зразки української народної культури. Величезна заслуга Миколи Лисенка і в популяризації і збереженні спадщини Т.Шевченка.
Але все це сухі слова офіційної біографії. Василю Шевчуку в романі вдається оживити для нас спочатку хлопчика Колєньку, дванадцятирічного підлітка, який повертається з пансіону, де навчають французькою, на канікули в рідне Жовнине. Де під впливом двоюрідного брата Михайла Старицького і дядька Олександра Лисенка, який подарував малому Миколці «Кобзаря», хлопець знайомиться з українською народною культурою. Сторінка за сторінкою ми спостерігаємо, як зацікавлення піснями, легендами, історією, переростає в інтерес, а потім в любов до України і української культури в усіх її проявах. Як з панича Колєньки формується спочатку український студент Микола Лисенко, а потім молодий митець і далі – людина, яка своє життя поклала на розвиток саме української культури. Поряд з Миколою завжди будуть люди, які допомагатимуть йому дорослішати саме в парадигмі українства, і далі він сам в дорослому віці буде збирати біля себе таких людей, впливати на їх розвиток, на їх національне самовизначення, передаючи свою любов, свої знання, свої вміння сотням своїх учнів, колег, однодумців.
Книжка читається, не дивлячись на обсяг, дуже швидко, бо має багато діалогів, дуже емоційна, читаючи, ви повністю зануритеся в історичне середовище та будете жити разом з нашими митцями в тому часі, переживати разом з ними події їх людського, професійного, культурного, політичного життя. Дуже влучно названі розділи в романі: Біль відкриття, Біль пізнання, Біль відстані, Біль порожнечі, Біль хуторянства, Біль зустрічі, Біль предків, Біль розокремлення, Біль сумніву, Біль спраги, Біль перших втрат, Біль вічності. Кожний розділ – як певний етап становлення і життя людини, що всі свої сили віддавала на те, щоб зберегти і розвивати українську культуру, фундамент, на якому стоїть українська держава.
Так, Шевчук не завжди дотримується автобіографічної точності в датах, подіях. Але для цього в кінці книжки подано автобіографічний розділ з фото та хронологією життя. Василю Шевчуку вдалося набагато більше, він зумів відтворити для нас епоху в яку жив Микола Лисенко, створити живу реалістичну постать композитора, зі всіма своїми чеснотами та людськими слабостями. Розповісти на сторінках книги, наскільки важко було бути українцем в чужорідній імперії, скільки Микола Лисенко з однодумцями прикладали зусиль, щоб українська культура була не лише культурою українського селянина, а й мала свою музику, літературу, театр, оперу, свої навчальні заклади, свою науку тощо і не була на маргінесах імперської держави, а навпаки, задавала тон і моду попри всі перешкоди і заборони. І їм це вдавалося, їм вдавалося не лише зберегти здобутки попередників за всі століття, а й створювати нове, передавати з покоління в покоління знання і любов. Завдяки їм в тому числі відбулися визвольні змагання 1917-21 років, завдяки їм ми мали українське відродження і шістдесятників, завдяки їм ми маємо нашу Україну і будемо відстоювати її незалежність та свободу.
Книжка в мене 2007 року видання, є новіше 2021 року видання, написаний роман в 1990-1991 році про події кінця ХІХ - початку ХХ ст. Але коли читала, ловила себе на думці, що перебуваю в двох часопросторах одночасно. От ніби про початок ХХ ст. розповідь, але наскільки слова, що вкладає Василь Шевчук в уста Миколи Лисенка чи Михайла Старицького чи інших діячів того часу, актуальні зараз, на початку ХХІ ст. Читала роман в січні-лютому, до початку війни. З огляду на останні події, роман рекомендую до читання всім, бо він дає надію і усвідомлення, що все те було не дарма, найменший вчинок, крок на шляху українства тоді і зараз дає нам силу вистояти, зберегти Україну, незважаючи на зовнішні та внутрішні історичні колізії.
Роман настільки сподобався, що рекомендувала його всім знайомим , також буду читати інші художні біографії Василя Шевчука, про Шевченка і про Сковороду. А так як на сторінках цього роману розповідалося і про Михайла Старицького і його долю, і про інших корифеїв українського театру, композиторів, бандуристів, істориків, письменників, бо Лисенко вів дуже велику громадську роботу, згуртовував біля себе велику кількість видатних українських діячів, то планує прочитати спогади і документальні та художні
твори про них також. Ми говоримо: Слава Україні! Героям Слава! Безумновно Микола Лисенко Герой України!
https://www.facebook.com/groups/423796004645511/?multi_permalinks=1579352379089862&hoisted_section_header_type=recently_seen
608 c
Якщо хочете відчути себе українцем у російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття з повним зануренням у культуру, побут, відносини між людьми, реалії того часу, то цей роман для вас.
З творчістю Василя Шевчука до цього роману знайома не була. Люблю художні біографії про видатних людей, хоча перед читанням завжди намагаюся вивчити реальну біографію людей, про яких читатиму. Про книжку-біографію Миколи Лисенка писала відгук у попередньому конкурсі у спільноті. Потім цікаво читати художній твір і спостерігати, як саме письменник інтерпретує ті чи інші факти з біографії людини, як за допомогою художніх засобів викликає в читача емоції, які краще розкривають ту чи іншу особистість, як людину, громадського діяча, митця. Письменник своїм твором може викликати в нас розчарування в тій людині, про яку пише, а може навпаки так зацікавити нас непересічною постаттю, що ми з захопленням захочемо дізнатися більше і про митця і про епоху, і про людей, які жили в той час.
Василю Шевчуку це вдалося повною мірою. Микола Лисенко – постать водночас знана і незнана в українському суспільстві. Замовчувати його внесок в українську культуру за часів радянської України не могли, занадто цей внесок був великий і непересічний. Водночас широкої популяризації не було в силу об’єктивних причин. Ніяк постать Миколи Лисенка не вписувалася в канони радянських митців. Тож про гетьмана української національної музики більшість ніби і знає, але якщо розпитати детальніше, то знає хіба декілька фактів, які не дають повної картини, наскільки багато зробив Микола Віталійович для створення школи української класичної музики. Скільки його учнів прославляли Україну у всьому світі за допомогою музики. Не говорячи вже про те, що Микола Лисенко сам був чудовим піаністом, композитором, хоровим диригентом, фольклористом, завдяки якому ми маємо зібрані і збережені безцінні зразки української народної культури. Величезна заслуга Миколи Лисенка і в популяризації і збереженні спадщини Т.Шевченка.
Але все це сухі слова офіційної біографії. Василю Шевчуку в романі вдається оживити для нас спочатку хлопчика Колєньку, дванадцятирічного підлітка, який повертається з пансіону, де навчають французькою, на канікули в рідне Жовнине. Де під впливом двоюрідного брата Михайла Старицького і дядька Олександра Лисенка, який подарував малому Миколці «Кобзаря», хлопець знайомиться з українською народною культурою. Сторінка за сторінкою ми спостерігаємо, як зацікавлення піснями, легендами, історією, переростає в інтерес, а потім в любов до України і української культури в усіх її проявах. Як з панича Колєньки формується спочатку український студент Микола Лисенко, а потім молодий митець і далі – людина, яка своє життя поклала на розвиток саме української культури. Поряд з Миколою завжди будуть люди, які допомагатимуть йому дорослішати саме в парадигмі українства, і далі він сам в дорослому віці буде збирати біля себе таких людей, впливати на їх розвиток, на їх національне самовизначення, передаючи свою любов, свої знання, свої вміння сотням своїх учнів, колег, однодумців.
Книжка читається, не дивлячись на обсяг, дуже швидко, бо має багато діалогів, дуже емоційна, читаючи, ви повністю зануритеся в історичне середовище та будете жити разом з нашими митцями в тому часі, переживати разом з ними події їх людського, професійного, культурного, політичного життя. Дуже влучно названі розділи в романі: Біль відкриття, Біль пізнання, Біль відстані, Біль порожнечі, Біль хуторянства, Біль зустрічі, Біль предків, Біль розокремлення, Біль сумніву, Біль спраги, Біль перших втрат, Біль вічності. Кожний розділ – як певний етап становлення і життя людини, що всі свої сили віддавала на те, щоб зберегти і розвивати українську культуру, фундамент, на якому стоїть українська держава.
Так, Шевчук не завжди дотримується автобіографічної точності в датах, подіях. Але для цього в кінці книжки подано автобіографічний розділ з фото та хронологією життя. Василю Шевчуку вдалося набагато більше, він зумів відтворити для нас епоху в яку жив Микола Лисенко, створити живу реалістичну постать композитора, зі всіма своїми чеснотами та людськими слабостями. Розповісти на сторінках книги, наскільки важко було бути українцем в чужорідній імперії, скільки Микола Лисенко з однодумцями прикладали зусиль, щоб українська культура була не лише культурою українського селянина, а й мала свою музику, літературу, театр, оперу, свої навчальні заклади, свою науку тощо і не була на маргінесах імперської держави, а навпаки, задавала тон і моду попри всі перешкоди і заборони. І їм це вдавалося, їм вдавалося не лише зберегти здобутки попередників за всі століття, а й створювати нове, передавати з покоління в покоління знання і любов. Завдяки їм в тому числі відбулися визвольні змагання 1917-21 років, завдяки їм ми мали українське відродження і шістдесятників, завдяки їм ми маємо нашу Україну і будемо відстоювати її незалежність та свободу.
Книжка в мене 2007 року видання, є новіше 2021 року видання, написаний роман в 1990-1991 році про події кінця ХІХ - початку ХХ ст. Але коли читала, ловила себе на думці, що перебуваю в двох часопросторах одночасно. От ніби про початок ХХ ст. розповідь, але наскільки слова, що вкладає Василь Шевчук в уста Миколи Лисенка чи Михайла Старицького чи інших діячів того часу, актуальні зараз, на початку ХХІ ст. Читала роман в січні-лютому, до початку війни. З огляду на останні події, роман рекомендую до читання всім, бо він дає надію і усвідомлення, що все те було не дарма, найменший вчинок, крок на шляху українства тоді і зараз дає нам силу вистояти, зберегти Україну, незважаючи на зовнішні та внутрішні історичні колізії.
Роман настільки сподобався, що рекомендувала його всім знайомим , також буду читати інші художні біографії Василя Шевчука, про Шевченка і про Сковороду. А так як на сторінках цього роману розповідалося і про Михайла Старицького і його долю, і про інших корифеїв українського театру, композиторів, бандуристів, істориків, письменників, бо Лисенко вів дуже велику громадську роботу, згуртовував біля себе велику кількість видатних українських діячів, то планує прочитати спогади і документальні та художні
твори про них також. Ми говоримо: Слава Україні! Героям Слава! Безумновно Микола Лисенко Герой України!
https://www.facebook.com/groups/423796004645511/?multi_permalinks=1579352379089862&hoisted_section_header_type=recently_seen
