olenkokramarenko: (миша)
автором вот этого стихотворения:

Елена Крамаренко
Дауна зря упомянули. Во-первых, это оскорбительно для людей с синдромом Дауна, во-вторых, люди с этой генетической особенностью СОВЕРШЕННО не агрессивны. Таких детей даже называют солнечными - они органически неспособны к злобе.

Елена, в переносном смысле в разговорной речи это означает несколько другое. Поэзия - это система тропов, а не медицинских понятий.

Евгения, и вы будете каждому это объяснять? вам ничего не стоит заменить это слово и не причинять понапрасну боль тем, кто никаким боком не причастен. В Европе людей с синдромом Дауна обучают и социально адаптируют, один парень в Испании даже работает преподавателем. А у нас "в переносном смысле в разговорной речи" слово служит для уничижения.

Елена, а я и уничижаю. И даже этого не скрываю.
______________

Сделаем шаг к Европе и цивилизации, что ли.
olenkokramarenko: (миша)
Originally posted by [livejournal.com profile] gloria_ma at Коли обiцянки не грiють
............Рабів до раю не пускають
............................І. Сірко

Коли обіцянки не гріють
І душі беруть німотою,
На площі виходять з метою,
Яка уособлює мрії.
Що варті слова без бажання?
Де правда, яку не купити?
Прожити без краплі кохання
Можливо лише у кориті…
Населення неоковирно
Живе – у гріхах гравітацій,
Але не буває, щоб мирно
Творилось народження націй.
«Рабів не пускають до раю», –
Лунає крізь роки імлисті.
Тому небайдужих збирають
Майдани у кожному місті.
Навколо – військові кордони,
Стоять, мов туман в листопаді.
Питання: «що буде потому?»
Відверто дорівнюють зраді.
Питання: «що далі робити?»
Присутніх давно не лякає.
Тому що волошки у житі
Стоптали до самого краю…
Байдуже на бій –
запорожці
Не бігли під натиском сили.
Наразі ви вже переможці
Єдино – за те що посміли.

Віктор Горобець
http://www.stihi.ru/2012/07/05/2406

-------
зверніть увагу, що це написано ще в 2012 (!!!) році. Поетам дано відчувати майбутнє краще за всяких гадалок.

!!!

Nov. 5th, 2013 04:11 pm
olenkokramarenko: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] maryxmas at на радостях, що нам віддали інтернетік, читала вчора свій жж за 2006 рік.
і знайшла там отакий віршик (а хто авторка, пригадати не можу)

Принеси мені, бабцю, сніп любистку,
завари мені зілля, щоб мити коси.
Полетіли у вирій все феміністки,
а мене полишили голу і босу,

Залишилась корова – треба доїти,
залишились індики – на те, щоб дбати,
До садочка ще не відведені діти,
не зварений борщ, не метена хата,

А вони – помахали крилом різьбленим
З рожевим відтінком по самому краю.
То чому ж ви, сестри, не взяли й мене?

Та тому, що клопоту в тебе багато,
(Корова, індики, борщ, діти і хата),
тому, що думкою ти не крилата,
а якщо й злітаєш – то низько-низько…
Зась, небоже, тобі в феміністки!


звідси
olenkokramarenko: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] roman_shmarakov at агрономия воли
в розариум моих достоинств
я каждодневно прихожу
чтоб зернышко терпенья вырыть
и глянуть как там проросло ль
olenkokramarenko: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] hogo_cz at Віктор Неборак - Визначення киці
Киця — це пухнаста система, самодостатня і незалежна, як імператриця
Киця — це погляд з глибин галактичних, це вхід в паралельні світи,
це така таємниця,
вбрана у грацію, у лизанину і в муркотіння.
Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає пульсуючі сновидіння.

Киця — це дослідний центр, і для неї довколишнє — невичерпне.
Носик її, наїжачений вусами, дбає де біле, де чорне.
Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візу в пашпортах.
Ротик її на замку, та до часу, і в ньому ув'язнено ніжного чорта.

— Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!
Полум'я пізнання кличе вас на конґрес!
Киця — уважний слухач, ви сповідайтеся її —
самі собою вирішуються проблеми ніг, і плес, і небес…

Шахівниця ґравітаційна, заокруглення простору, стеження
за петлянням мушви, медитація, позіхання і ніження
розглядання з вікна колообігу часу чи звістка,
що нарешті потрапили всі ми у тотальне теперішнє.
Киця — постмодерністка.

Пощо її нагромадження глупств, і томиська нявчань, і манірний заброда
з-за морів, що вивчав сто наук і мистецтв — нашу кицю
розмалювала Природа
чи Господь. Вона — зрима краса. І здобута вона мета.
Та бодай раз на рік потребує, дурепа, кота!
olenkokramarenko: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] feruza at прекрасно
отсюда

а найдено в жж [livejournal.com profile] tatiana1840
Сентябрь

Утром мать и отец
идут в детский сад.

Как раз поспел урожай - на ветвях висят
тяжелые пухлые дети с розовыми боками,
в рубашках из свежих листьев,
с крепкими черенками,
нежные, полупрозрачные - косточки видно насквозь,
бери и срывай, коли нашел своего.

Мать говорит,
иные берут по пять,
нашего снова нет, сколько можно ждать?
Я бы его любила,
кормила, купала, ласкала.
Поищи нам, отец, кого-нибудь среди палых.

Паданцы прячутся у корней, пугливые, как зверьки,
у них помяты бока, поломаны черенки,
их собирают в корзины и выставляют на вход,
вдруг кто-нибудь возьмёт.

Хмурый отец садится возле корзин,
думает: хоть бы сын...

Мать и отец возвращаются шумной улицей.
Он то хохочет, то вдруг начинает хмуриться.
Осеннее солнце гладит бурые крыши.
У неё в подоле шевелится, хнычет, дышит

и пахнет яблоками.

Вірші

Aug. 19th, 2011 02:01 am
olenkokramarenko: (Default)
http://www.bizslovo.org/content/index.php/uk/personalii/140-mozolevskiy/155-dorogoyu-strily.html

Простіть мене
Простіть мене, я скоро буду з вами —
Маленька жменька сірої золи.
Простіть за все, що ви не доспівали,
Та що там блазнювать — не дожили.

Прости мене, Василику, мій брате,
За всі твої печалі і жалі,
Що ти один ламав холодні грати,
Коли я їв свій кусень у теплі.

Блазнюйте й далі, «пишущі» братове!
Народ вас зневажа не без підстав...
Прости мене, убита горем вдово,
Що — як тобі — ніколи не спитав...

Ваш страх у наші в'ївся хромосоми.
Як врятувати душу з ним живу?
Простіть мене усі, хто в тридцять сьомім
Не вийшов із катівень ГПУ.

Простіть мене, хто не навчивсь мовчати,
реклись ми навіть імені кого!
І ви простіть, розтерзані в тридцятім,
Ще навіть до народження мого.

І ви, і ви, поламані кимсь квіти,
І ти, моє зачумлене село!
У веремії літ несамовитих
Не зміг від вас я відвернути зло.

Це зовсім не биття себе у груди,
Це підсумок життю і боротьбі.
Простіть мене, мої прийдешні люди,
За все, що не прощаю сам собі.
olenkokramarenko: (Default)
щоб вже якось спокійніше сприймалося?

Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.

(с) пані Ліна, хто ж іще.

Profile

olenkokramarenko: (Default)
olenkokramarenko

June 2014

S M T W T F S
12345 67
89 10 11 12 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 02:41 pm
Powered by Dreamwidth Studios